За даними Центру громадського здоров’я МОЗ, станом на 1 січня 2019 рік клієнтами програми замісної підтримувальної терапії на базі 211 лікувально-профілактичних закладів є 11 385 людей. З кінця 2017 р. програма замісної підтримувальної терапії (ЗПТ) перейшла на фінансування за рахунок державного бюджету і повністю забезпечена препаратами, закупленими державним коштом.
Програма замісної підтримувальної терапії – конфіденційне лікування хворих, яке пов’язане з щоденним тривалим прийомом замісного препарату (метадон, бупренорфін) для лікування порушень, пов’язаних з вживанням екстракту макової соломки, героїну або інших опіоїдів. Вона не призначена для хворих, які вживають не опіоїдні психоактивні речовини.
Українська фундація правової допомоги проводила регулярні робочі зустрічі з пацієнтами програми та соціальними працівниками. Вони повідомили нам про існуючі складнощі отримання препаратів ЗПТ, що супроводжують їх у повсякденному житті.
Основні проблеми, які ми виявили спілкуючись з представниками вразливих груп це високий поріг доступу до програми (враховуючи збір необхідних документів: довідки від лікаря-нарколога, дозволу медичної комісії), можливість отримувати препарати лише на сайтах, недоступність до препаратів у випадку затримання чи ув’язнення та ін.
Найбільше проблем зі слів пацієнтів ЗПТ у взаємодії з правоохоронними органами. Оскільки останні, користуючись своїм службовим становищем, можуть мати упереджене ставлення до людей які споживають наркотичні засоби та розуміючи потребу наркозалежного у препараті можуть вчиняти безліч порушень, серед яких:
— безпідставні та незаконні обшуки та затримання на аутріч-маршрутах (маршрут від дому пацієнта до сайту на якому отримують програму ЗПТ);
— незаконне відбирання препаратів ЗПТ навіть за наявності довідки про перебування на програмі;
— катування;
— приниження гідності, психологічне та фізичне насильство.
Упереджене ставлення та необізнаність правоохоронних органів одна з перших причин порушення прав наркозалежних. Правоохоронці часто не обізнані із нюансами програми ЗПТ. Наприклад, не завжди звертають увагу на наявність довідки від нарколога у пацієнта як на законну підставу що підтверджує законність знаходження препарату у людини.
“Відношення пацієнтів ЗПТ з Нацполіцією — це лише частина великої комплексної проблеми. Коли суспільство не розглядає програми зменшення шкоди, в тому числі ЗПТ, як процес лікування та повернення людини в соціум. Каральна наркополітика нашої країни призводить до такого відношення. Проблеми з поліцією у пацієнтів ЗПТ виникають, тому що працівники поліції не розуміють суті програми — вони не бачать людину, вони бачать наркомана чи наркоманку, яким чогось, за державні гроші дають наркотик, але це не так. Програма дає можливість людині не купляти вуличні наркотики і не підтримувати грошима наркоторговців, не йти на злочини заради грошей на наркотики і лікуватися. А ось скільки людей не доходять до програми через соціальні бар’єри, в тому числі через можливість втрати конфіденційність та мати проблеми з поліцією — це дуже складне питання. Особливо для жінок з дітьми”. — Прокоментувала Фахівчиня з адвокації проекту PITCH в Україні, організації БО «БФ «Надія та Довіра» Галина Корнієнко.
На офіційному сайті Центру громадського здоров’я МОЗ України статистичні дані свідчать про збільшення пацієнтів програми: наприкінці 2018 року темп набору нових учасників програми ЗПТ в Україні — 1 196 осіб (для порівняння: 2017 р. — 975, 2016 — 702, 2015 — 105). Це результат плідної та тривалої роботи громадського сектору, соціальних працівників та влади щодо розповсюдження інформації й підвищення рівня свідомості серед наркозалежних.
Важлива умова для уникнення поширення, профілактики та своєчасного лікування ВІЛ/СНІДу — безперервність програми лікування. Це стає серйозною проблемою пацієнтів у випадку їх перебування у закладах системи виконання покарань. Сьогодні в Україні ув’язнені можуть мати доступ до ЗПТ, поки перебувають у слідчих ізоляторах. Пацієнти втрачають доступ до програми коли їх направляють в установу позбавлення волі.
Експертною думкою про можливе розв’язання проблеми надання ЗПТ в місцях несвободи з Фундацією поділилась адвокат Валерія Коломієць:
“Найбільшою проблемою отримання пацієнтами програми ЗПТ безперервного лікування в умовах несвободи, завжди було його переривання. Це відбувається лише з двох причин: незнання та небажання. Часто банальне незнання працівниками правоохоронних органів порядку взаємодії з медичними закладами та свій обов’язок забезпечити затриманій особі безперервне лікування — можуть призводити до непоправних порушень прав людини. Адже відмова у наданні людині препаратів що передбачені програмою, прирівнюється до катування, і часто може призвести до безповоротних наслідків, наприклад, смерті людини.
Дійсно, сьогодні в країні існує нормативне регулювання надання ЗПТ затриманим, але часто вказані механізми залишаються без виконання або ж реалізуються недостатньо ефективно. Наприклад, порядок отримання ЗПТ затриманою людиною передбачає її ледь не щоденне транспортування до медичного закладу, для отримання препаратів та проведення детоксикації. Для працівників правоохоронних органів та пенітенціарної служби це ставить задачу щодня знаходити автомобіль для конвоювання, пальне та, як мінімум, чотирьох службовців, які супроводжуватимуть такого затриманого. На жаль, саме ці складнощі часто і призводять до того, що відповідальні особи просто не виконують покладених на них державою обов’язків.
Можливість утримувати препарати в умовах ІТТ та/або СІЗО супроводжується необхідністю додаткових бюрократичних завдань (зокрема, отримання ліцензії на зберігання наркотичних засобів, психотропних речовини та прекурсорів), які керівники відповідних установ не завжди готові виконувати. Але у будь-якій ситуації є вихід. Для прикладу, в Сумському слідчому ізоляторі розв’язання даного питання знайшли ще кілька років тому. Коли пацієнт ЗПТ потрапляє до цього СІЗО, він може одразу звернутися до медичної частини, яка, у свою чергу, повідомляє медичну установу, де перевіряють, чи дійсно затриманий є учасником програми, та надалі забезпечують отримання ним препарату та проведення детоксикації. Лікар забезпечує транспортування та доставлення ліків для усіх ув’язнених пацієнтів прямо до медичної частини СІЗО.
Отже, забезпечення права на отримання безперервного лікування в умовах несвободи є вирішуваним завданням навіть сьогодні. Можливість зберігати препарати ЗПТ та надавати відповідне лікування в умовах СІЗО значно підвищить реалізацію даного права для осіб, які перебувають в умовах несвободи”.
Питання створення системи безперервного надання якісних і доступних послуг програми, насамперед, представникам груп підвищеного ризику (наркозалежні особи, працівники комерційного сексу, особи, які утримуються в установах виконання покарань) є нагальним і потребує реагування з боку влади.
Враховуючи таку ситуацію, у січні 2019 року до плану роботи Національної ради на 2019 рік вперше внесли пропозиції, які стосуються змін у пенітенціарній системі щодо засуджених та звільнених:
- Для уникнення ризиків переривання лікування засуджених важливим є питання 100% забезпечення протитуберкульозними і АРВ-препаратами в установах Державної кримінально-виконавчої служби України.
- Впровадження стандарту інфекційного контролю за туберкульозом в установах виконання покарань, оскільки жодна із протитуберкульозних лікарень ЦОЗ ДКВС України стандартам не відповідає.
- Питання забезпечення сталості послуг в установах виконання покарань. В Україні затверджений план переходу від донорського до державного фінансування послуг у сфері протидії туберкульозу та ВІЛ/СНІДу, але в ньому не йдеться про пенітенціарну систему.
- Запуск пілотного проекту замісної підтримувальної терапії у Бучацькій виправній колонії.
Підсумовуючи, можна зазначити, що є реальні умови для розв’язання проблеми переривання лікування ЗПТ. Але, повертаючись до коментаря експерта Валерії Коломієць, для цього необхідно вирішувати низку бюрократичних питань та шукати додаткове фінансування на проведення лікування затриманих. Впровадження змін у систему надання безперервного лікування замісною підтримувальною терапією будуть ефективними у спільній взаємодії громадського сектору та влади. Як наведено вище, сьогодні держава досить активно та ефективно проводить боротьбу із перериванням лікування вірусних захворювань (туберкульоз, ВІЛ-інфекція, гепатити) в умовах несвободи. На жаль, при існуванні механізму забезпечення аналогічних умов і для пацієнтів ЗПТ, на сьогодні в Україні ефективного способу забезпечення безперервності лікування цих пацієнтів, не існує.
- Центр громадського здоров’я МОЗ. Результати національної програми ЗПТ за 2018 р.
- Постанова Кабінету міністрів України від 19 березня 2019 року. Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 11 липня 2007 р. № 926 “Деякі питання протидії туберкульозу та ВІЛ-інфекції/СНІДу”
Діяльність проходить за підтримки Програми «Громадське здоров’я” Міжнародний фонд «Відродження»
