Доступ до правової допомоги у сільських громадах: нові можливості

23.02.2016

Бідність, низький рівень правової грамотності та відсутність ринку юридичних послуг є ключовими факторами, що ізолюють сільське населення від державної правової системи та правосуддя. Правові потреби у віддалених громадах у більшості випадків залишаються незадоволеними, і питання рівного доступу до правосуддя залишається відкритим. Необхідність розширення доступу до правосуддя створює потребу залучення до правопросвітництва осіб, які не мають юридичної освіти, адже випускники юридичних факультетів зазвичай прагнуть працювати у великих містах, де платоспроможність клієнтів на порядок вища, ніж у селах.

Для того, щоб допомогти бідним верствам населення у питаннях роз’яснення змісту законів, різних адміністративних процедур, для ведення від їхнього імені переговорів, для підготовки документів не процесуального характеру,  а також для розповсюдження інформаційних матеріалів по всьому світу впроваджується практика параюристів (paralegals) —  осіб, які не мають юридичної освіти, але пройшли спеціальне навчання, розраховане на допомогу членам локальної спільноти у найбільш типових питаннях.

Параюристи, яких інколи також називають «босоногі юристи» (Ward Berenschot, Taufik Rinaldi) шукають конкретні законні рішення для випадків несправедливості у громаді. Так, вони є сполучною ланкою між законом і реальним життям.

Представники державної системи безоплатної правової допомоги вважають, що в місцевих громадах найбільш імовірно параюристами можуть бути представники сервісних організацій, органів місцевого самоврядування чи виконавчої влади, а також студенти юридичних факультетів. Окрім того, в деяких випадках функції параюристів можуть брати на себе соціальні працівники та волонтери, вони мають змогу комунікувати з людьми, які перебувають в складних життєвих обставинах. Також надавати правові консультації можуть працівники місцевих бібліотек у віддалених від сервісів надання відповідної допомоги селах, шкільні вчителі правознавства та місцеві лідери громадської думки (за даними опитування 100 працівників відділів взаємодії з суб’єктами надання первинної правової допомоги місцевих центрів з надання вторинної правової допомоги в усіх регіонах України).

Якщо професійні юристи вирішують індивідуальні питання своїх клієнтів, параюристи завжди діють як спільнота і допомагають спільноті. Успішний досвід Індонезії, Кенії, Зімбабве, ПАР, Угорщини, Англії, США, Канади Австралії, Непалу, Японії, Південної Кореї та інших країн показує як спільноти параюристів можуть проводити адвокаційні кампанії для адаптації законодавства і місцевих програм органів місцевого самоврядування під потреби локальних спільнот.

Звісно, ця робота здійснюється не раптово і сама практика сприйняття такого явища як «параюрист» є достатньо складною. Вард Береншот, експерт ініціативи Відкритого суспільства, у своєму дослідженні про параюристів в Індонезії наводить факти, коли від повного ігнорування місцевих параюристів мешканці громади почали поступово сприймати їх як місцевих лідерів і представників спільноти перед зовнішніми акторами.

Очевидно, що самого факту тренінгової підготовки і атестації в якості параюриста не достатньо, щоб переконати жителів громади у своїй компетенції і намірах. При цьому, можна вирізнити декілька факторів, які впливають на розвиток такої довіри.

Першим є наявність партнерів з юридичного середовища, які легітимують статус місцевого параюриста. Це можуть бути місцеві громадські організації, що надають первинну правову допомогу чи займаються відновними практиками,  представники юридичного бізнесу, які готові допомогти  на умовах Pro Bono. Зазвичай, такі партнери є авторитетними в громаді, водночас не завжди вони мають змогу охопити всіх жителів своїми послугами.

Другим фактором може бути взаємодія з місцевими лідерами громадської думки, наприклад, журналістами, яких поважають в спільноті. Вони, окрім позитивної презентації параюриста можуть бути джерелом інформації про нагальні проблеми громади.

Третім (важливим саме для України фактором) є дієва співпраця з місцевими центрами та бюро безоплатної вторинної правової допомоги, які фінансуються за рахунок платників податків, але не покривають усю територію України і не можуть задовольнити усі правові потреби громад.

Згідно з даними опитування працівників місцевих центрів, а зокрема, відділів взаємодії з провайдерами безоплатної первинної правової допомоги, вони міркують, що на даний момент є ряд можливостей для залучення параюристів до надання правової допомоги. Слід відмітити, що переважна більшість (98% опитаних) вважають за необхідність співпрацю з параюристами в громаді. Зокрема, 91% зі 100 респондентів вважає, що найдоцільніше комунікувати з  параюристами для інформування громади про сервіси державної системи безоплатної правової допомоги у віддалених районах, де не вистачає адвокатів, та для поширення інформаційних матеріалів  (85% опитаних). Окрім того, важливим елементом співпраці є первинний аналіз інформації, отриманої від людини,  для з’ясування її правових потреб та перенаправлення до місцевого центру, в тому випадку, якщо параюрист не може допомогти вирішити проблему своїми силами.  Серед інших можливостей, запропонованих працівниками центрів з надання безоплатної правової допомоги, було зазначено проведення спільних просвітницьких заходів у громаді.

Важливо розуміти, що параюристи не створюють конкуренцію жодним уже звичним провайдерам правової допомоги в регіоні, у них інша місія. Вони є ніби провідниками вразливих груп, які раніше не мали доступу до правосуддя, у світ правових відносин та права як справедливості.

При цьому, через близькість параюристів до проблем громади можна чітко виокремити декілька їх суттєвих переваг перед діяльністю професійних юристів:

—         формування зацікавлення у громаді до вирішення її нагальних проблем. Завдяки цьому також може відбуватися розвиток самої громади;

—         застосування творчих рішень та стратегій у правових питаннях, завдяки обізнаності в місцевих контекстах;

—         більша ефективність і мобільність з точки зору фінансових та часових ресурсів, яких витрачається суттєво менше на підготовку параюриста.

На даний момент в Україні існують окремі короткострокові параюридичні програми, які  не пов’язані між собою. Формування мережі параюристів в регіонах та їхня співпраця з професійною юридичною спільнотою дадуть шанс створити суттєво більше можливостей для доступу до правосуддя та розвитку потенціалу територіальних громад, які на даний момент залишаються великою мірою незахищеними.

Використані джерела:

1)      Berenschot W., Rinaldi T. Paralegalism and Legal Aid in Indonesia: Enlarging the Shadow of the Law [Electronic resource] / Berenschot Ward, Rinaldi Taufik // Survey Report. — Electronic data and program. – 2011. –  Mode of access: http://namati.org/wp-content/uploads/2013/12/Paralegalism-and-Legal-Aid-in-Indonesia_Final-Report.pdf. — Title from the screen.

2)      Community-based Paralegals: A Practitioner’s Guide [Electronic resource] / The Open Society Justice Initiative / Open Society Institute // New York. — Electronic data and program. – 2010. — Mode of access: https://www.opensocietyfoundations.org/sites/default/files/paralegal-guide-20101208.pdf. — Title from the screen.

Катерина Хільчевська, Микола Сіома,

Українська фундація правової допомоги