“До адвоката за допомогою я би не звернулась - це все-одно, що підлити олії у вогонь!” Секс-працівниця про страх розголосу

28.02.2019

123-2
Поліція їх не захищає, суспільство — нехтує та мислить стереотипами. Це реальність, із якою  стикаються цілі групи людей: секс-працівники, люди, що вживають наркотики, і люди, хворі на ВІЛ/СНІД. У разі порушення прав майже ніхто із них не звертається за захистом до адвокатів. Причин багато — недовіра, страх розголосу, фінансові причини. З іншого боку, багато адвокатів мають упередження щодо цих груп людей і тому не хочуть із ними працювати.

Які існують проблеми у взаємодії між правниками та вразливими групами людей? Фундація спробувала розібратись зі стереотипами і показати, що насправді “вразливого” правосуддя не існує.

Хештеги, за якими можна буде шукати ці історії на сторінці Facebook Фундації — #не_звернусь_до адвоката_бо та #невразливе_правосуддя.

Перша історія нашого циклу #не_звернусь_до адвоката_бо — про страх розголосу.

Далі — зі слів секс-працівниці.

— Я працюю у Києві. Раніше зароблені гроші надсилала родині у село. Там жили чоловік із дитиною і свекруха. Чоловік знав про те, чим я займаюсь, свекруха, звісно, була не в курсі.

Коли у черговому рейді копи забрали мене до київського відділку за проституцію, довелось підписати протокол. А ці адміністративні протоколи — ми із дівчатами насправді боїмося саме їх. Уявіть, який іде розголос,  вони ж приходять за місцем реєстрації.

У моєму випадку це була просто катастрофа – протокол прийшов у адмінкомісію села, і голова при усіх викликав свекруху і зачитав лист. Ганьбив, мовляв, що це за невістка у тебе — повія, сором який. Селом чутки дуже швидко розійшлися. А у мене дитина у школу ходить — тут почалось іще і її цькування. До адвоката я би не звернулась: влаштовувати розбірки з поліцією — це все-одно, що підлити олії у вогонь, єдиний результат який би отримала — це те, що іще більше людей дізналось би про мій спосіб заробітку.

Потім ми поговорили зі свекрухою, вона все зрозуміла. Але із села дитину довелось забрати — ходити у школу спокійно вона більше не змогла.

Секс-працівникам простіше підписати протокол і забути

Олена Фіськова – голова правління благодійної організації «ЛЕГАЛАЙФ-УКРАЇНА». Вона підтвердила Фундації, що дівчата, які працюють у сфері секс-індустрії, дуже бояться розголосу. Адже у багатьох діти, батьки, родичі не знають про спосіб заробітку. А тому погоджуються підписати адміністративний протокол за статтею 181, ч.1 — “Заняття проституцією”.

— Коли вони приїжджають до поліції, їм кажуть — підпиши тихо протокол, а цей папірець нікуди далі не піде. І якщо мирно погодитись на їх умови, хід папірцю із адмінштрафом  поліція не дасть, статистику собі зробить — та й по всьому. Якщо ж за справу візьметься адвокат, то штраф скасують, але натомість справа отримає розголос. Тому судові розбірки дівчатам не треба, враховуючи те, що згідно із законодавством вони займаються нелегальним бізнесом — простіше тишком-нишком підписати адміністративний протокол, — розповіла вона.

Затримання «за проституцію». Навіщо секс-працівниці звертатися до адвоката?

Володимир Батчаєв, експерт Асоціації українських моніторів дотримання прав людини, розповів Фундації, що передусім секс-працівниця має визначитися – чи готова вона до захисту своїх прав і певного правового конфлікту з правоохоронцями.

Далі – з слів експерта Асоціації УМДПЛ Володимира Батчаєва.

Якщо секс-працівниця боїться і всіляко уникає відстоювання власних прав, то їй не допоможуть ні адвокат, ні правозахисники. Тоді – тільки мовчати і підписувати протокол, а після цього чекати, коли поліцейські знову свавільно затримають і почнуть погрожувати, схиляти до підписування незаповнених бланків та вимагатимуть гроші.

Якщо секс-працівниця не згодна з діями правоохоронців і має мужність відстоювати свої права, то треба категорично відмовлятися від підписання адміністративного протоколу. Але це треба робити без агресії, спокійно і, найголовніше, аргументовано, всіляко демонструючи знання  правових норм – на співробітників поліції це завжди справляє враження. Ці норми доволі легко запам’ятати.

1) Так, секс-працівниця має нагадати поліцейським положення стаття 29 Конституції України — кожному затриманому має бути надано можливість користуватись правовою допомогою захисника з моменту затримання.

2) Потім треба ввічливо пояснити: «Мій адвокат категорично заборонив мені підписувати будь-які документи за його відсутності і якщо я порушу таку домовленість, він взагалі відмовиться мене захищати».

3) Якщо адвокат відсутній, то відмову від підписання протоколи  слід обґрунтовувати статтею 63 Конституції, попередивши поліцейського: «Зараз мій адвокат не може приїхати, але він обов’язково буде оскаржувати Ваші дії у суді».

4) При затриманні слід вимагати надати можливість написати скарги у прокуратуру – поліцейські зобов’язані це зробити і навіть надати для цього аркуш паперу, ручку та конверт. Також слід вимагати надати Книгу скарг і пропозицій, яка є у кожному підрозділі поліції і записати до книги всі свої претензії до правоохоронців.

5) Якщо поліцейські виявляють надмірну «наполегливість» і погрожують – у такому разі заявити про погіршення самопочуття та вимагати викликати бригаду «швидкої допомоги», а також особистої зустрічі з посадовою особою, що контролюють законність дій поліцейських – відповідальним у відділку поліції, співробітником внутрішньої безпеки, інспекції з особового складу тощо.

Чим може загрожувати потрапляння у електронні бази порушників?

Перебування в поліцейських інформаційних базах порушників – річ завжди неприємна.

По-перше, можливий розголос персональних даних і причин доставляння у поліцію – до інформаційної бази порушників адміністративного законодавства мають доступ практично всі працівники поліції. А тому не виключена можливість спроб шантажу чи тиску на людину: як з боку поліцейських, так і з боку сторонніх осіб – всім відомі випадки, коли співробітники елементарно торгували службовою інформацією чи база просто «зламувалась».

По-друге, якщо людина перебуває у базі правопорушників, то при скоєнні подібного правопорушення вона одразу стає предметом прискіпливої уваги з боку правоохоронців. Скажімо, якщо у скоєнні злочину підозрюють секс-працівницю або злочин скоєний стосовно секс-працівниці, то поліція, поперед усе, відпрацьовує «зв’язки» — викликає і опитує інших людей, які колись попали у поле її зору як працівники у сфері надання секс-послуг.

У випадку навіть адміністративного затримання захист від фахівця у галузі права ніколи не буває зайвим. Але, якщо немає такої можливості, то можна захищатися і самому. Знову таки, робити це активно, але ввічливо й аргументовано.

Секс-працівниця має одразу попередити працівників поліції, що вважає їх дії незаконними і буде оскаржувати їх у суді.

Доцільно запропонувати компроміс – вони просто проводять так звану «профілактичну бесіду», але не складають офіційних документів, у свою чергу секс-працівниця не буде звертатися до прокуратури з скаргами на дії поліцейських та оскаржувати їх дії в суді.

Протокол уже складений. Як захистити себе у суді?

Секс-працівницям необхідно створювати успішні та резонансні прецеденти захисту своїх прав.  Для цього потрібні: бажання самої секс-працівниці, кваліфікована допомога юристів, участь правозахисників та масмедіа.

Скажімо, алгоритм дій героїні допису повинен був бути таким:

1) Звернутися до суду та скасувати рішення адміністративної комісії про притягнення до відповідальності за заняття проституцією. Це цілком реально, адже навіть трохи підготовлений адвокат легко «розмолотить» адміністративний протокол за статтею 181-1 КУпАП на порох – стаття вкрай погано виписана.

2) Після цього з позовом про захист честі й гідності через суд вимагати від Голови офіційно спростувати поширену ним інформацію.

3) З аналогічним позовом можна звернутись і до поліції, вимагаючи компенсації за спричинену протоколом моральну шкоду.